Домашня сторінка

 

Просто і доступно про шкоду і користь для тіла.

Іноді тіло говорить з нами раніше, ніж думки. Не словами, а відчуттями.

Коли тіло відчуває «так» — з’являється спокій і легкість, нічого не потрібно витискати з себе.

Коли всередині відгукується «ні» — можна помічати напруження, стиснення, бажання закритися. Ці сигнали допомагають зрозуміти, що з нами відбувається.

Не поспішайте, не ламайте свій ритм, прислухайтесь до того, що дає відчуття опори й тепла всередині.

Заглядайте у застосунок «Моментал» і підживлюйте свою стійкість щодня — це перший крок до турботи про себе.

Депресія – це не просто «поганий настрій»

Це стан, у якому одночасно знижуються емоційний фон, інтелектуальна активність і рухливість. Людина:

втрачає життєві сили;

бачить себе та світ у похмурих тонах;

а її тіло «кричить» про внутрішній стрес (болі у здорових місцях, прискорене серцебиття, розлади травлення, розширені зіниці тощо).

Найчастіше клінічна депресія описується як стан, що супроводжується негативною, руйнівною оцінкою себе, навколишнього світу та майбутнього.

І справді, депресивні стани бувають дуже різними. Крім тих, що ми описали в картках також виділяють депресію виснаження Такий стан формується через тривале емоційне перенапруження або повторювані психічні травми, наприклад, конфлікти в сім’ї, у школі, на роботі.

Чи переживають депресію підлітки?

ТАК.

Та будьте уважні — у цей період можна помітити майже всі симптоми з нашого списку, АЛЕ вони не завжди свідчать про хворобу. Як їх розрізнити? Детальніше — у картках

Зберігайте та діліться ними з батьками, аби знати, на що звертати увагу.

Джерело: https://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog?__cft__[0]=AZbSPW12VR-8yBELvGP42Nm3K58_oI-hoEjGs18QeKZhOiK9gROT436dhpZcqr0gBXkjg--8TTMzlLD7VrWQQZ7H9vSxk1zZZ4l7GwMxR0PK_43LYAcsxMMbElCROCGyTaX2zR6XbQlFbkybtM7A97gIPcePnqY1o0WFAWCj_N7MFw&__tn__=%3C%3C%2CP-R

Джерело: https://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog?__cft__[0]=AZb4dq9juTvKrM0iJxF-Tx3cGUEbh05mLjmopQNbJOwO3iuk3llwoEDGtq3j--NtsC2d_hoAnptOTW2OZCL5STitRkb5vEzWTxD37ygQyaz6b-kigt0R4SPujoEBVrhtQxiuw1RBmmZg55NUZkqI8ZcN_W8xXjqFPDjVdVA4fMYoDQ&__tn__=%3C%3C%2CP-R

Гнів — природна емоція, яка може бути як руйнівною, так і корисною, якщо навчитися її правильно виражати. На сьогодні, стрес часто стає частиною повсякденного життя, тому важливо вміти керувати своїми реакціями.

 Уявіть: ви можете не просто тримати емоції під контролем, а й використовувати їх як ресурс для розвитку, вирішення конфліктів чи досягнення цілей.

 Це не про те, щоб придушувати гнів, а про те, щоб направляти його конструктивно, знаходячи баланс між емоціями та здоровим діалогом.

Що вам допоможе перетворити гнів на силу для змін? Ділимося простими, але ефективними методами 

Джерело :https://www.facebook.com/groups/419152741900315/?__cft__[0]=AZaz3ys-Ogg3lbW8MiMi2mAkGDIj33IwTdGQVK-54wBireFmX_o7ANoOUnadzJdPcIK6UHkVQbpDs8sHvOtrX8QmQrfOc7TC2kbXGggDLGT9dWct70tfy5o0E6WNzbcZqtEnvu_KqgQEkd6070twsIEE&__tn__=%3C%3C%2CP-R

Як емоції проявляються в тілі

Що важливо знати дорослим про дитячі страхи

Тема дитячих страхів сьогодні звучить особливо гостро, адже до вікових та індивідуальних переживань додалися страхи, пов’язані з війною, небезпекою, втратою та невизначеністю майбутнього. Для педагогів і психологів важливо не лише “заспокоїти” дитину, а й зрозуміти, яку функцію виконує її страх і як допомогти нервовій системі повернутися до відчуття безпеки.

 Що таке страх і навіщо він дитині

Страх - це базова емоція, яка має еволюційне значення і забезпечує виживання. Нейробіологічно він пов’язаний з

 активацією мигдалеподібного тіла та системи «бий або тікай». У дітей ця система є більш чутливою, а механізми саморегуляції, які забезпечує префронтальна кора, ще не достатньо сформовані. Саме тому дитячі страхи часто здаються дорослим «перебільшеними», хоча насправді вони є закономірними для певного етапу розвитку.

Згідно з теорією психосоціального розвитку Еріка Еріксона , у кожному віковому періоді дитина стикається з новими завданнями і новими тривогами:

у дошкільному віці це страх втрати опори та уявні загрози,
у молодшому шкільному - страх невідповідності та оцінювання,
у підлітковому - страх соціального відторгнення.

Дослідження Джона Боулбі показали, що інтенсивність і тривалість страхів значною мірою пов’язані з досвідом прив’язаності та відчуттям базової безпеки. У ситуації війни це відчуття системно порушується, і страх стає не лише віковим, а й травматичним.

Спираючись на вікові психологію та класифікацію розладів, можна виділити таку.

Класифікація дитячих страхів

Вікові (нормативні) - страх темряви, фантастичних істот, самотності у дошкільному віці; страх оцінювання, контрольних робіт, виступів у молодших школярів; страх відторгнення та соціальної ізоляції у підлітків.
Ситуативні - страхи, що виникають після конкретного досвіду (вкусила собака - страх собак).
Соціальні - страх публічності, приниження, невдачі.
Травматичні - страхи, пов’язані з реальними загрозами життю чи безпеці.
Страхи, пов’язані з війною (актуальні для наших реалій) - страх сирен, вибухів, втрати батьків, повторного переселення, смерті, невизначеного майбутнього, новин, повітряних тривог, а також страх «стати тягарем» для родини у дітей ВПО.

 Що важливо для вчителів

У шкільному середовищі страхи часто маскуються під поведінкові труднощі: дитина, яка боїться помилитися, може уникати відповідей; та, що боїться оцінювання, може знецінювати навчання; дитина з досвідом обстрілів може різко реагувати на гучні звуки.

Вчителю важливо пам’ятати, що страх не долається через сором чи раціональні переконання на кшталт «нічого страшного». Натомість ефективною є стратегія передбачуваності та структурованості. Коли ви озвучуєте план уроку, пояснюєте критерії оцінювання, попереджаєте про контрольні роботи, ви знижуєте невизначеність, а отже - і рівень тривоги.

Під час повітряної тривоги або після неї доцільно давати короткий час на відновлення: кілька хвилин дихальної вправи, просте сенсорне заземлення або ритуал повернення до уроку. Це не «втрата часу», а інвестиція у здатність дітей навчатися.

Особливої уваги потребують діти, які втратили близьких або пережили окупацію. Їм важлива не жалісливе співчуття, а присутність дорослого, який реагує спокійно і послідовно, залишається чуйним і стабільним водночас.

 Що важливо для батьків

Батькам варто знати, що страх не зникає від заборони боятися. Коли дитина чує «не вигадуй» або «нічого страшного», вона не перестає боятися - вона перестає ділитися.

Корисно допомагати дитині називати свій страх, розрізняти реальну та уявну загрозу, формувати конкретний план дій у разі небезпеки. У воєнний час діти потребують чесної, але дозованої інформації. Невизначеність лякає більше, ніж зрозуміле пояснення.

Батькам варто враховувати вікову специфіку страху. Дошкільнику потрібен образ і ритуал, молодшому школяреві - пояснення і план дій, підліткові - повага до його почуттів і спільне обговорення.

Конкретні кроки:

називати страх словами («Ти боїшся сирени, бо вона гучна і нагадує небезпеку»);
зберігати рутину навіть у нестабільних умовах;
обмежувати перегляд новин;
демонструвати власну регуляцію замість демонстрації паніки;
створити сімейний «план безпеки», щоб дитина знала алгоритм дій.

Коли дорослий сам здатен визнавати свій страх і водночас діяти, дитина вчиться стійкості.

 Що важливо для психологів

Психологу варто розрізняти нормативний страх і тривожний розлад. Критеріями є тривалість, інтенсивність, генералізація страху та вплив на функціонування. Якщо страх порушує навчання, сон, соціальні контакти, необхідна глибша діагностика.

У роботі з дітьми ефективними є арттерапевтичні методи, когнітивно-поведінкові техніки, робота з тілесною регуляцією.

В умовах війни доцільно застосовувати елементи травмо-інформованого підходу: створення безпечного простору, відновлення відчуття контролю, роботу з ресурсами.

У дітей, які пережили обстріли чи втрату, страх може бути частиною посттравматичної реакції, і тоді важливо не поспішати з «експозицією», а спершу стабілізувати стан.

Психологу важливо також працювати з батьківською тривогою, адже діти регулюються через дорослого.

Пропонуємо до вашої уваги декілька дієвих вправ для роботи зі страхами залежно від віку дитини

 Дошкільний вік та молодший шкільний вік

Ефективною є робота через гру та символізацію.

Вправа «Намалюй свій страх і зміни його»

Дитині пропонується намалювати те, що її лякає, після чого додати до малюнка елементи, які роблять страх меншим або смішним. Психолог допомагає вербалізувати процес: «Що змінилося? Хто тепер сильніший?» Це підтримує відчуття контролю.

Вправа «Коробка безпеки»

Створюється уявна або реальна коробка, куди дитина «складає» страх перед сном. Важливо, щоб дорослий визнавав реальність переживання, а не заперечував його.

 Молодший та середній вік

У цьому віці доцільно вводити елементи когнітивної роботи, наприклад:

Вправа «Думка - не факт»

Дитині пропонують записати або проговорити думку (наприклад:»Я обов’язково провалю контрольну») і разом перевірити її доказами «за» і «проти». Це формує навичку когнітивного дистанціювання.

Сходинки сміливості

Створюється шкала від 0 до 10, де дитина визначає рівень страху, і поступово плануються маленькі кроки наближення до ситуації. Важливо, щоб кроки були маленькі і поруч були дорослі, готові підтримати кожен пройдений крок.

 Підлітковий вік

Тут важливо поєднувати когнітивні техніки з екзистенційним діалогом.

Вправа «Контроль і вплив»

Підліток ділить аркуш на дві частини: «Що я можу контролювати» і «Що не можу». Це особливо ефективно при страхах, пов’язаних із війною.

Соматична стабілізація

Навчання диханню з подовженим видихом (4–6 секунд) або техніці заземлення 5–4–3–2–1 для зниження гіперактивації.

Отже, страх у дитинстві не є ознакою слабкості, розбалуваності чи «нестійкої психіки». Це природний механізм захисту, який у різні вікові періоди набуває різного змісту: від сенсорних реакцій у малюків до соціально-екзистенційних переживань у підлітків.

Коли вчитель створює структурований простір без сорому, психолог допомагає дитині осмислити і регулювати свої переживання, а батьки залишаються емоційно доступними та стабільними, страх перестає бути руйнівною силою і стає досвідом, через який формується стійкість. Дитина вчиться не відсутності страху, а здатності жити й діяти попри нього - і саме це є основою психологічної зрілості.

Матеріал підготувала експертка Спільноти Ірина Гнєзділова.

Інформація для роздумів про інтелект і гаджети

Нейролог заявив, що вперше в історії покоління виявилося менш розумним за своїх батьків

Представники покоління Z стали першим поколінням за весь час ведення статистики, яке виявилося менш розумним за своїх батьків, і експерт виявив причину цього явища.

Доктор Джаред Куні Горват, колишній учитель, нині нейролог, заявив, що покоління, народжене між 1997 і початком 2010-х років, зазнало когнітивного стримування через надмірну залежність від цифрових технологій у школі.

З моменту початку реєстрації даних про когнітивний розвиток у кінці XIX століття покоління Z офіційно стало першою групою, чий рівень інтелекту виявився нижчим за попереднє покоління: зменшилися увага, пам'ять, навички читання й математики, здатність вирішувати проблеми та загальний коефіцієнт інтелекту (IQ).

Горват повідомив Комітету Сенату США з торгівлі, науки та транспорту, що інтелект покоління Z знизився, незважаючи на те, що сучасні підлітки і молоді дорослі проводять у школі більше часу, ніж діти у ХХ столітті.

Причиною, за словами Горвата, є безпосередньо зростання обсягів навчання за допомогою того, що він називає «освітніми технологіями» (EdTech), до яких належать комп'ютери та планшети.

Нейролог пояснив, що це покоління відстало тому, що людський мозок ніколи не був пристосований до навчання за короткими відеокліпами в інтернеті чи читанням коротких речень, які резюмують значно обсяжніші книги та складні ідеї.

«Більше половини часу, коли підліток не спить, він проводить, уставившись у екран», — сказав Горват виданню *New York Post*.

«Люди біологічно запрограмовані навчатися від інших людей і через глибоке вивчення матеріалу, а не шляхом прокручування екранів у пошуках тезових викладів».

Покоління Z, народжене приблизно між 1997 і 2010 роками, виросло в епоху, коли цифрові пристрої масово розповсюдилися в школах по всьому світу (ілюстрація)

Горват та інші експерти, які виступали перед Конгресом, пояснили, що люди еволюціонували так, щоб найкраще навчатися через реальну людську взаємодію — особисто, обличем до обличя з учителями та однолітками, а не через екрани.

Він додав, що екрани порушують природні біологічні процеси, які формують глибоке розуміння, пам'ять і концентрацію.

Справа не в поганій реалізації, недостатньому навчанні чи потребі кращих додатків у школах. Науковці підкреслили: сама технологія не відповідає тому, як наш мозок природним чином працює, розвивається і зберігає інформацію.

Горват, директор організації LME Global, яка поширює дослідження з нейронаук та поведінки серед бізнесу й шкіл, заявив, що дані чітко показують: когнітивні здібності почали виходити на плато, а потім навіть знижуватися приблизно з 2010 року.

Експерт повідомив сенаторам, що загалом школи того року суттєво не змінилися, а людська біологія еволюціонує надто повільно, щоб це могло бути причиною.

«Відповідь, схоже, полягає в інструментах, які ми використовуємо в школах для навчання», — сказав Горват законодавцям 15 січня.

«Якщо поглянути на дані, то після того, як країни масово запроваджують цифрові технології в школах, успішність учнів значно падає».

Він додав, що США — не єдина країна, яка зіткнулася з цифровим когнітивним занепадом, зазначивши, що його дослідження охоплює 80 країн і демонструє шестидесятирічну тенденцію до гірших навчальних результатів із поширенням технологій у класних кімнатах.

Крім того, діти, які використовували комп'ютери лише п'ять годин на день спеціально для шкільних завдань, показали помітно гірші результати, ніж ті, хто рідко або взагалі не користувався технікою на уроках.

У США дані Національної оцінки освітнього прогресу (NAEP) показали, що коли штати запроваджували масові програми «один пристрій на одного учня», оцінки часто стабілізувалися або швидко впали.

Хоча століттями дані свідчили про постійний розвиток людського інтелекту, Горват заявив, що багато підлітків і молодих дорослих не усвідомлюють своїх труднощів і навіть пишаються своєю мовляв розумністю.

«Більшість цих молодих людей надто впевнені в тому, наскільки вони розумні. Чим розумнішими вони себе вважають, тим менш розумними вони насправді є», — сказав він *Post*.

Він зауважив, що покоління Z так звикло споживати інформацію поза класом через короткі, уривчасті речення та відеокліпи на платформах на кшталт TikTok, що багато шкіл здалися і тепер навчають у тому самому стилі.

«Що роблять діти за комп'ютерами? Вони пробігають очима. Тож замість того, щоб визначити, чого ми хочемо досягти від наших дітей, і будувати освіту навколо цього, ми перебудовуємо освіту під інструмент. Це не прогрес — це капітуляція», — попередив Горват.

Експерти з освіти на січневих слуханнях рекомендували затримати надання смартфонів дітям, замінивши їх за потреби кнопковими телефонами для молодших школярів, а також вжити загальнонаціональних заходів для нормалізації обмежень на використання технологій у школах.

Група назвала проблему, що торкається покоління Z, «суспільною надзвичайною ситуацією» і закликала федеральних законодавців розглянути моделі на кшталт заборон EdTech у країнах Скандинавії.

Джерело: https://www.dailymail.co.uk/sciencetech/article-15520263/Gen-Z-intelligent-neuroscientist.html

Світлана Ройз

сторінка у FB

Про дітей, гаджети та соцмережі. Виключно про те, з чим я стикаюсь і спостерігаю.

Спершу особисте:

У нашої 12-річної доньки встановлений батьківський контроль. Є Family Link. Ми їй пояснили, що це питання не контролю, а безпеки. Була ситуація, коли вона загубилась в іншому місті, і це допомогло її знайти.

Умовою реєстрації в соцмережах було те, що вона пройшла кілька курсів з безпеки в інтернеті. І час від часу ми говоримо про правила. В коментарях дам посилання на онлайн курс і на мультфільм телеканалу «ПлюсПлюс», який ми створювали на цю тему.

Наявність батьківського контролю я пояснювала так: поки не спрацьовує контроль внутрішній - буде контроль зовнішній. І саме зараз, у ці дні, ми разом аналізуємо її час у різних додатках, щоб вона переходила до власного контролю над часом та ресурсами.

Лікарка-офтальмологиня дозволила 2 години екранного часу за умови 2 годин, проведених на вулиці у світлу частину дня.

У школі доньки телефони віддають на початку дня. На деяких уроках, де гаджети потрібні, їх видають. Якщо потрібно зв'язатися з батьками, це відбувається через вчителів.

За результатами досліджень дітей та дорослих в Україні (писала про це багато разів, дослідження проводили Rating Lab Rating Group): вищий рівень стресу і нижчий рівень стресостійкості у тих, у кого стратегією адаптації є занурення у гаджети.

З самого початку великої війни ми з колегами створюємо проєкти, які мають допомогти дітям в укритті - зняти тривогу, розважити, відволікти. Ідеї та інструменти є. Попри звичку до тривог і перебування в укритті, діти різного віку все ж потребують скеровування. Але дітям часто роздають телефони.

Я розумію, що дорослі виснажені, що їм самим потрібна підтримка. Але зараз ми формуємо і закріплюємо зв'язок: тривога - гаджет.

Контакт. Я якось розповідала про результати досліджень - мозок підлітків «старішав» за час навчання онлайн. Недостатність соціальної взаємодії впливає і на когнітивну, і на емоційну сферу.

Особливо зараз наша задача - забезпечити можливість контакту, ще більшою мірою - для підлітків.

Знаєте, яке для мене було відкриття: ми побачили з донькою її захмарний час у месенджері. Виявилось, що разом із подругами вони зробили спільний дзвінок.

Кожна займалась своїми справами, але вони весь час були на зв'язку протягом кількох годин. Давали одна одній зворотний зв'язок, разом співали, потім перемикались на свої справи. Це давало їм відчуття присутності друзів.

У момент, коли формат зв'язку з батьками змінюється, я щаслива, що є цей зв'язок із друзями.

Звісно, ми намагатимемося влаштовувати їм зустрічі офлайн.

У нас має діяти правило – ми нічого не можемо забрати, не запропонувавши заміну.

З лікарями ми говоримо про зміни в поставі дорослих та дітей. Тривале використання смартфонів пов’язане з так званою “text neck posture” - положенням голови з нахилом уперед. При нахилі на 45–60 градусів навантаження на шийний відділ може зростати порівняно з нейтральною позицією.

Це пов’язують із головними болями, напруженням у плечах, болем у шиї, швидшою втомлюваністю. У дітей це також впливає на формування рухових звичок і загальний м’язовий баланс. Це дуже важливо!

Знайома дитина 16 років, у якої батьки забрали гаджет, сказала: «Коли я тримаю в полі зору чи в руках телефон, у мене відчуття, що я тримаю в руках життя. Це єдине, що належить мені повністю і підвладне мені».

І я говорила з батьками про те, на що дитина насправді може впливати в родині. Що може контролювати. Телефон у руках - це ж не завжди про соцмережі.

І нещодавно питала у знайомої, яка забрала у сина 8 років гаджет: як він підтримує зв'язок із батьком, що у війську? Дитина спала з телефоном, боялась пропустити повідомлення від тата. Мама боялась, що у нього залежність і він потрапив у «страшні групи».

те, що критично - діти відкривають смартфони, коли не можуть витримати нудьгу, фрустрацію. Ця тема глибока і пов'язана в тому числі і з загальною можливістю витримати невизначеність, розвитком рефлексивного мислення і творчого потенціалу. Якщо потрібно, я про це окремо напишу

посилання на дослідженгя про негативний вплив перегляду великої кількості коротких відео - теж залишу в коментарі.

Соцмережі посилюють, особливо у дівчат, схильність до незадоволення своїм тілом. Це питання не тільки самих соцмереж, а й роботи з самооцінкою, вимогами до зовнішності, тиском.

Мені стає зле, коли я бачу у малюків у візочку на прогулянці в руках, дуже близько до очей, телефон із мультфільмом. Ситуації можуть бути різні, але на вулиці точно є багато стимулів. Це формує звичку. Ми її формуємо. (В коментарі дам посилання на проєкт UNICEF Ukraine, до якого долучалась. Там багато ідей для баткьів)

Використання мультфільмів під час їжі - зручно для дорослих. Але це може впливати на формування харчової поведінки і відчуття насичення, загальної навички відчути - «мені достатньо».

Для мене є ще одна критична тема - російський контент у мережах, де є наші підлітки. Поки не знаю, що з цим робити.

З особистого. Якось поруч зі мною донька дивилась відео. Я звернула увагу, що її стан різко змінився. Намагалась не критикувати відео, але зауважила, що така різка зміна може казати про навмисний вплив. Можливу, маніпуляцію емоціями.

Я тоді відмітила собі, наскільки ця розмова була важливою. Бо ми пройшлися по маркерах такої маніпуляції.

Ми не зможемо заборонити і захистити від всього. Куди важливіше навчити керувати, контролювати і розрізняти загрози.