Життєва історія про виховання та цвяхи…

Єдиний син, як то кажуть, від рук відбився.

Що тільки не пробував батько — нічого не діяло.

Тоді він поставив перед хатою стовп.

І кожного разу, як син щось погане зробить, — батько забивав у той стовп цвях.

Минув час…

Стовп був увесь утиканий цвяхами, аж живого місця не лишилося.

Як глянув син на те — аж серце йому стислося.

Тоді батько каже:

— Відтепер за кожну твою добру справу я витягатиму по цвяху.

І от прийшов такий день: витягли останній цвях.

А син — у сльози.

— Чого ти плачеш? — питає батько. — Бачиш, цвяхів нема вже.

— Цвяхів нема… а дірки зосталися.

Сонце та Вітер сперечалися, хто сильніший

Каже Вітер:

— Он старий іде у плащі. От дивися, я зірву з нього плащ швидше, ніж ти!

Сонце погодилось, та заховалося за хмару.

А Вітер розгулявся — дме, свище, рве, аж буря здійнялася.

Та чим дужче він намагався зірвати плащ, тим міцніше дід тримався за нього і ще щільніше загортався.

Нарешті Вітер зморився й стих.

Тоді Сонце виглянуло з-за хмари, пригріло теплом.

Дідові стало жарко, він розвеселився і сам скинув плащ.

І сказало Сонце Вітрові:

— Бачиш, добро та ласка можуть зробити те, чого не зробиш силою.